<< назад | наступна >>
Через Дніпро польська армія переходила трьома ватагами. Першою командував сам король, другою відомий польський отаман Степан Чернецький. "Тоді ж у районі Трипілля і Стайок на Лівобережжя вийшли загони татар".
Великі бої, що відбулися в січні 1664 року під Глуховим і в лютому під Новгород-Сіверськйм, закінчились цілковитою поразкою військ Яна Казимира від московських військ. Йшла мова про негайний відступ, Степан Чернецький вирядив короля на відступ через Литву, а сам перевів головне військо польське по льоду знову біля Ржищева.
Поразка шляхетського війська привела до деякого послаблення панування поляків на Правобережжі. Та не надовго, бо 1667 року між Росією та Польщею підписаний Андрусівський мир, по якому обидві сторони домовились між собою про поділ України.
Новообраний гетьман України П. Дорошенко був не згідний з Андрусівською домовленістю і ради незалежності України звернувся про допомогу до оттоманської імперії. Козаки озброїлись проти військ князя Ромодановського і на протязі всього 1668 року вся Малоросія знаходилась у військовому міжусобії.
Аж в 1673 році військо російського князя Ромодановського перейшло в наступ проти козаків, керованих П. Дорошенком на Чигирин і зайняло без бою містечко Ржищів.
В 1677 році замість розбитого П. Дорошенка, оттоманська Порта висунула іншу кандидатуру — Юрія Хмельницького. Турецька армія супроводжувала його війська аж до Чигирина. Турки "палили села й брали "ясир" (бранців). Разом з іншими околицями знищено й Ржищів". Похід Ю. Хмельницького закінчився невдачею. Піхота була загнана в Дніпро, де загинуло не менше двадцяти тисяч вояків. "Від смраду трупів до Дніпра тяжко було приступити, а інші трупи аж на Запоріжжя позаносило". Найтяжче довелось місцевому населенню. "Самойлович послав сина свого Семена з козаками і з московським військом, щоб вони перевели мешканців правого берега на лівий, а всі міста й фортеці знищили. 24 лютого (1678) Семен і воєвода Неплюєв підступили до Ржищева де засів прибічник Яненка, Трущенко. Нарешті Ржищів здобуто " і людей всих вистинали" — пише літописець" .
За невдалий похід Юрія Хмельницького в 1681 році було страчено в Туреччині, і в тому ж році Москвою Порта підписала Бахчисарайський мир, по якому визнавалось володіння сторін на Україні. Правобережжя, а зокрема Ржищівщина, знову опинилась в руках польських панів Ворничів, що зразу ж взялися за відбудову своїх маєтностей. В 1684 році в Ржищеві вже було до двох десятків будинків. Селяни почали відбудовувати свої господарства. Почав відбудовуватись також і православний монастир Преображенія Господнєго. "Невідомо докладно, коди засновано Ржищівський православний монастир. Вороничі, даючи в 1649 році свої землі монастиреві, говорили про те, що монастир заснували їх предки і тепер він зруйнований "неприятелями хреста Господня". В другій половині ХVІІ сторіччя монастир знов одбудовано. Гетьман Мазепа затвердив цьому монастиреві маєтності, котрі здавна до нього належали" '.
На рубежі XVII—XVII сторіч власники Ржищева мінялись дуже часто, мало не щороку.
"Гетьман Іван Скоропадський універсалом 29 листопада 1709 року пожалував Ржищів з селами, які до нього належали: Гребені, Юшки, Панікарча, Зікрачі, Халча, Гуляники, Ходорів, Пмвці, Липовий Ріг, Пріцьки, Онацьки, Яшники під Кагарликом, Яшники на Дніпрі, Кальне, Кузьминці. До митрополичої Софійської кафедри, як з старини до ні належали".
В 1711 році той же гетьман І. Скоропадський грамотою від 28 листопада підтвердив права володіння Київському Софіївському монастирю на Ржищів з навколишніми селами.
"Містечко Ржищів займає дуже важливе місце між торговельними пунктами Київської губернії, особливо по торгівлі хлібом, що відправлявся по Дніпру в Литву.
З цих документів видно: по-перше, Ржищів вже став економічним та соціально-політичним центром цього регіону ще з кінця XVII сторіччя: по-друге, з-за вигідного географічного розташування вздовж торговельного шляху по Дніпру та швидкого росту економіки краю було дуже багато ласих на право володіння цими землями.
В цей час земля купувалась і продавалась разом з селянами. Маєтки дуже часто переходили від одного поміщика до іншого. Посилювалось національне і релігійне гноблення населення.
"Про правове положення українського народу не може бути й мови:
долю його було повне безправіє, межуючи з безправ'ям раба, селяни ледь сміють дихати без волі своїх панів, вони не мають ніякого права, вони не можуть ніяким способом ухилитися від утисків або жорстокості, вже не кажучи про несправедливість, яку вони терплять постійно" .(Ефименко А.Я. Южная Русь. Очерки, исследования и заметки., СПб, 1095, с127.)
Але була ще одна умова, що надто погіршувала матеріальне положення селян — це посередництво євреїв. Для польського шляхтича допомога єврея була абсолютно неминучою. І євреї тягнулись на Україну, вперто зауваючи, що вони робились першими жертвами народної ненависті.
На Київщині та Брацлавщині євреї з'являються після договору на Медвежих лозах 1625 року, а на Ржищівщині євреї з'явились після закінчення Визвольної війни 1648—1654 років. Зразу ж "заповнювали містечка, захоплювали в свої руки всю мілку торгівлю, посередництво між паном, євреєм та холпом".(Ефименко А.Я. Южная Русь. Очерки, исследования и заметки., СПб, 1095, с129.).
Та все ж самим жорстоким було польське гноблення і самим тяжким — релігійне. Шляхетська Польща не обмежувалася зміцненням політичних позицій на Україні, а збільшувала тут свої військові сили під прикриттям релігійних місій. Щоб перешкодити виступам повстанців, польські власті збудували в Ржищеві 1740-го року костьол-фортецю, що об'єднував Обухівський, Переяславський, Старченківський та інші повіти. Костьол мав вигляд добре влаштованої фортифікаційної споруди: стіни двохметрової товщини, бійниці для гармат, сторожові башти по кутках навколишньої огорожі, яка мала висоту до трьох метрів. Навкруги костьол оточувала болотиста місцевість і тільки з південної сторони можна було дістатись КОСТЬОЛУ дорогою через перехідний міст, що збудований біля самих воріт. Під костьолом містився великий мурований підвал. По стінах якого були вимурувані печери на 2.5 метри вглибину і в один метр в ширину. Сюди закладались цинкові труни з покійниками багатих поляків, там їх і замуровували. З підвалу виводили три підземні ходи: один сполучав костьол з келіями Трінітарського монастиря всередині фортеці, другий виводив до Горянщини, а третій до польського кладовища. В часи небезпеки польські пани втікали через ці підземні ходи. До нашого часу костьол не зберігся. Його останні руїни знищено в 1984 році.
Дістаючи підтримку уряду, католицьке духовенство захоплювало українські землі, відкривало Єзуїтські школи, завданням яких була боротьба з православієм. Що правда, традиційно більшість простого населення Ржищівщини так і залишалась православною. Відомо, що в Ржищеві в 1702 році на самому березі Дніпра збудована православна церква, а друга знаходилась при Преображенському монастирі. Під знаменням православ'я українське селянство часто бралось за зброю, виступаючи проти шляхетської Польщі. Всі ці повстання носили антикріпосний характер.
"Протягом всього XVIIІ сторіччя майже безперервно вибухали. повстання українського народу проти шляхетського гніту. Основною силою в цих повстаннях було селянство. Активну участь у них брали й інші верстви населення — козаки, міщани"(Історія Української РСР. – К.: АН УРСР, 1953, Т.І, с 360.) .
РЖИЩІВЩИНА В РОКИ БОРОТЬБИ РОСІЇ ТА ПОЛЬЩІ ЗА УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ. СЕЛЯНСЬКІ ПОВСТАННЯ
Більша части на українських земель у другій половині XVIІ сторіччя входила до складу Російської імперії. Проте окремі частини України, зокрема Правобережжя, лишались під владою Польщі. Король Ян Казимир не міг погодитись з поразкою в війні 1648—1654 років, тому вирішив взяти реванш. Всередині жовтня 1663 року в стані короля вирішено "коронним і козацьким військам рушити за Дніпро. Після захоплення всієї України планувалось всіма силами вторгнутись у межі Московської держави і рухатись прямо на Москву" . Біля Ржищева, на Іван-горі, польські війська збудували чотирикутні земляні укріплення, а 13 листопада 1663 року здійснена переправа дев'яностотисячного війська польського короля. (Саме з цієї події народжується інша версія назви Іван-гори —Ян—Іван). "На одній з гір, пануючих Над Ржищевом, віддаленої від інших інтервалом, є чотирикутне земляне замковище з бастіонами по куткам. Гора ця називається Іван-горою, по тому видно, що в 1663 році на ній стояв король Ян Казимир, збираючись переправлятись за Дніпро для завоювання Малоросії". Біля Іван-гори було зроблено міст через Дніпро на байдаках. Навколо Ржищева також була встановлена сторожа на той випадок, коли з Києва московські воєводи вишлють військо проти короля.Через Дніпро польська армія переходила трьома ватагами. Першою командував сам король, другою відомий польський отаман Степан Чернецький. "Тоді ж у районі Трипілля і Стайок на Лівобережжя вийшли загони татар".
Великі бої, що відбулися в січні 1664 року під Глуховим і в лютому під Новгород-Сіверськйм, закінчились цілковитою поразкою військ Яна Казимира від московських військ. Йшла мова про негайний відступ, Степан Чернецький вирядив короля на відступ через Литву, а сам перевів головне військо польське по льоду знову біля Ржищева.
Поразка шляхетського війська привела до деякого послаблення панування поляків на Правобережжі. Та не надовго, бо 1667 року між Росією та Польщею підписаний Андрусівський мир, по якому обидві сторони домовились між собою про поділ України.
Новообраний гетьман України П. Дорошенко був не згідний з Андрусівською домовленістю і ради незалежності України звернувся про допомогу до оттоманської імперії. Козаки озброїлись проти військ князя Ромодановського і на протязі всього 1668 року вся Малоросія знаходилась у військовому міжусобії.
Аж в 1673 році військо російського князя Ромодановського перейшло в наступ проти козаків, керованих П. Дорошенком на Чигирин і зайняло без бою містечко Ржищів.
В 1677 році замість розбитого П. Дорошенка, оттоманська Порта висунула іншу кандидатуру — Юрія Хмельницького. Турецька армія супроводжувала його війська аж до Чигирина. Турки "палили села й брали "ясир" (бранців). Разом з іншими околицями знищено й Ржищів". Похід Ю. Хмельницького закінчився невдачею. Піхота була загнана в Дніпро, де загинуло не менше двадцяти тисяч вояків. "Від смраду трупів до Дніпра тяжко було приступити, а інші трупи аж на Запоріжжя позаносило". Найтяжче довелось місцевому населенню. "Самойлович послав сина свого Семена з козаками і з московським військом, щоб вони перевели мешканців правого берега на лівий, а всі міста й фортеці знищили. 24 лютого (1678) Семен і воєвода Неплюєв підступили до Ржищева де засів прибічник Яненка, Трущенко. Нарешті Ржищів здобуто " і людей всих вистинали" — пише літописець" .
За невдалий похід Юрія Хмельницького в 1681 році було страчено в Туреччині, і в тому ж році Москвою Порта підписала Бахчисарайський мир, по якому визнавалось володіння сторін на Україні. Правобережжя, а зокрема Ржищівщина, знову опинилась в руках польських панів Ворничів, що зразу ж взялися за відбудову своїх маєтностей. В 1684 році в Ржищеві вже було до двох десятків будинків. Селяни почали відбудовувати свої господарства. Почав відбудовуватись також і православний монастир Преображенія Господнєго. "Невідомо докладно, коди засновано Ржищівський православний монастир. Вороничі, даючи в 1649 році свої землі монастиреві, говорили про те, що монастир заснували їх предки і тепер він зруйнований "неприятелями хреста Господня". В другій половині ХVІІ сторіччя монастир знов одбудовано. Гетьман Мазепа затвердив цьому монастиреві маєтності, котрі здавна до нього належали" '.
На рубежі XVII—XVII сторіч власники Ржищева мінялись дуже часто, мало не щороку.
"Гетьман Іван Скоропадський універсалом 29 листопада 1709 року пожалував Ржищів з селами, які до нього належали: Гребені, Юшки, Панікарча, Зікрачі, Халча, Гуляники, Ходорів, Пмвці, Липовий Ріг, Пріцьки, Онацьки, Яшники під Кагарликом, Яшники на Дніпрі, Кальне, Кузьминці. До митрополичої Софійської кафедри, як з старини до ні належали".
В 1711 році той же гетьман І. Скоропадський грамотою від 28 листопада підтвердив права володіння Київському Софіївському монастирю на Ржищів з навколишніми селами.
"Містечко Ржищів займає дуже важливе місце між торговельними пунктами Київської губернії, особливо по торгівлі хлібом, що відправлявся по Дніпру в Литву.
З цих документів видно: по-перше, Ржищів вже став економічним та соціально-політичним центром цього регіону ще з кінця XVII сторіччя: по-друге, з-за вигідного географічного розташування вздовж торговельного шляху по Дніпру та швидкого росту економіки краю було дуже багато ласих на право володіння цими землями.
В цей час земля купувалась і продавалась разом з селянами. Маєтки дуже часто переходили від одного поміщика до іншого. Посилювалось національне і релігійне гноблення населення.
"Про правове положення українського народу не може бути й мови:
долю його було повне безправіє, межуючи з безправ'ям раба, селяни ледь сміють дихати без волі своїх панів, вони не мають ніякого права, вони не можуть ніяким способом ухилитися від утисків або жорстокості, вже не кажучи про несправедливість, яку вони терплять постійно" .(Ефименко А.Я. Южная Русь. Очерки, исследования и заметки., СПб, 1095, с127.)
Але була ще одна умова, що надто погіршувала матеріальне положення селян — це посередництво євреїв. Для польського шляхтича допомога єврея була абсолютно неминучою. І євреї тягнулись на Україну, вперто зауваючи, що вони робились першими жертвами народної ненависті.
На Київщині та Брацлавщині євреї з'являються після договору на Медвежих лозах 1625 року, а на Ржищівщині євреї з'явились після закінчення Визвольної війни 1648—1654 років. Зразу ж "заповнювали містечка, захоплювали в свої руки всю мілку торгівлю, посередництво між паном, євреєм та холпом".(Ефименко А.Я. Южная Русь. Очерки, исследования и заметки., СПб, 1095, с129.).
Та все ж самим жорстоким було польське гноблення і самим тяжким — релігійне. Шляхетська Польща не обмежувалася зміцненням політичних позицій на Україні, а збільшувала тут свої військові сили під прикриттям релігійних місій. Щоб перешкодити виступам повстанців, польські власті збудували в Ржищеві 1740-го року костьол-фортецю, що об'єднував Обухівський, Переяславський, Старченківський та інші повіти. Костьол мав вигляд добре влаштованої фортифікаційної споруди: стіни двохметрової товщини, бійниці для гармат, сторожові башти по кутках навколишньої огорожі, яка мала висоту до трьох метрів. Навкруги костьол оточувала болотиста місцевість і тільки з південної сторони можна було дістатись КОСТЬОЛУ дорогою через перехідний міст, що збудований біля самих воріт. Під костьолом містився великий мурований підвал. По стінах якого були вимурувані печери на 2.5 метри вглибину і в один метр в ширину. Сюди закладались цинкові труни з покійниками багатих поляків, там їх і замуровували. З підвалу виводили три підземні ходи: один сполучав костьол з келіями Трінітарського монастиря всередині фортеці, другий виводив до Горянщини, а третій до польського кладовища. В часи небезпеки польські пани втікали через ці підземні ходи. До нашого часу костьол не зберігся. Його останні руїни знищено в 1984 році.
Дістаючи підтримку уряду, католицьке духовенство захоплювало українські землі, відкривало Єзуїтські школи, завданням яких була боротьба з православієм. Що правда, традиційно більшість простого населення Ржищівщини так і залишалась православною. Відомо, що в Ржищеві в 1702 році на самому березі Дніпра збудована православна церква, а друга знаходилась при Преображенському монастирі. Під знаменням православ'я українське селянство часто бралось за зброю, виступаючи проти шляхетської Польщі. Всі ці повстання носили антикріпосний характер.
"Протягом всього XVIIІ сторіччя майже безперервно вибухали. повстання українського народу проти шляхетського гніту. Основною силою в цих повстаннях було селянство. Активну участь у них брали й інші верстви населення — козаки, міщани"(Історія Української РСР. – К.: АН УРСР, 1953, Т.І, с 360.) .
