РЖИЩІВЩИНА В РОКИ ІНОЗЕМНОЇ НАВАЛИ
Ржищівщина —благословенний багатий край, тому завжди приваблювала іноземних грабіжників. Тим гірше доводилось Ржищівщині, що була на шляху до Великого Києва.
Страшне лихо на Київську Русь принесла з собою татаро-монгольська орда. Ще з 1239-го року доводилось відбивати напади численних орд. А в 1241 році Батий спалив Іван-город. Військо Батиєве винищило людей навколо міста над Дніпром. За переказами, є багато могил, де лежать "кості християн, убитих під час татарської навали". Татари грабували, ловили людей — брали ясир (полонених), але частина з них все ж тікала та ховалася в лісах. Крім військових дій, були й епідемії, що косили люд. Так в 1352 році "...спілкування самих росіян з татарськими ордами внесло майже повсемісну в Руській області заразну морову язву. Спустошенню її як північні, так особливо, південні частини були піддані".
Крім татар, ласими до цих земель були поляки та литовці. В 1320 році князь Гедимін заволодів Києвом. Для подолання опору він "відправив війська для підкорення міст, які належали цьому князівству, як-то:
Білогрудки, Сліповрата, Канев і Черкаси". .
З кінця XV сторіччя починаються напади татар Кримського ханства. Вони палили, руйнували міста, села, тисячі здорових людей забирали в полон, а старих і малих знищували. З 1480 року, коли був взятий Київ, "великою силою хана кримського атакований", набіги татар ще почастішали, оскільки вони вели боротьбу з Речею Посполитою за ці землі і це продовжувалось аж до 1500 року. "Менгелієві татари розоряли південні області разом з російськими стрілецькими полками, які, зайнявши місто Київ, утримували його за собою до входу князя Олександра Казимировича на престол польський і відновлення постійного миру".
Особливо страждали українські люди від постійного насильства польської шляхти "...в час цього правління взагалі малоросійська історія уявляється переповненою жалобами на поляків за насилля, нехтування даних прав, пригнічення в вольностях, а особливо за примушування до католицької віри. Масове пограбування селян шляхтою, запровадження непосильних податків і повинностей призводили до розорення колись такої багатої Ржишівщини. Селяни перетворювались на кріпаків, ставали власністю панів-феодалів. Єдиною силою, що протидіяла цьому, було українське козацтво, яке на кінець XVI сторіччя було вже досить грізним військом. В 1596 році в Ржищів "приїхав посол цісаря германського Рудольфа II Еріх Лясота, котрий мандрував на Запоріжжя, щоб запросити козаків на службу цісаря". Польща теж мала свій інтерес до козаків і хотіла встановити контроль над ними, використати їх проти татар. Частина козаків була взята на державну службу для захисту кордонів та боротьби з голотою. Однак, щодо своїх інтересів, козацтво було ближче до селян. "Тому козацтву, яке піднялося на боротьбу, завжди було легше об'єднатися з селянами і в наслідок більшої своєї організованості, озброєності, знання військової справи, очолювати повстанські селянські загони". Перше селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні проти українських та польських феодалів почалось у 1591 році і тривало до 1593 року. На чолі цього повстання стояв гетьман Запорізького реєстрового козацтва Криштоф Косинський. Повстанці громили маєтності магнатів Острозьких, Вишневецьких, зайняли Богуслав, Трипілля, замок Дідковичів, побували і у Ржищеві. В 1605 році шляхетні козаки запорожці Михайло Жилинський та Федір Деручинський, що шукали собі долі в широких степах дніпровських, назбирали собі ватагу чоловік 500 з місцевих мешканців сіл Стайок, Ржищева, Обуховата й самого Трипілля, напали на Трипільський замок і зруйнували його.
Всі ці повстання зазнали поразки через неорганізованість та особисті амбіції своїх провідників. Хоч вони і носили локальний характер, та все ж зіграли не малу роль в антифеодальній боротьбі українського народу. Такі повстання стали наслідком посилення феодального гноблення. Селяни були змушені віддавати поміщикам десяту частину зібраного ними врожаю, відбувати цілий ряд повинностей на користь поміщика. Крім того, католицизм, благословляючи польське панство на страшні безчинства на Україні, виживав православ'я, насильно окатоличуючи українців. Поступово складались передумови визвольної війни на Україні.
У 1625 році завершено складання реєстру. М. Дорошенко взявся вдосконалити організаційну структуру козацтва. 6 тисяч "законних" козаків він поділив на шість полків з осередками в Києві, Каневі, Корсуні, Білій Церкві, Переяславі та Черкасах. І Ржищів став сотенним містечком і належить Канівському полку.
До 1648 року, початку визвольної війни, Ржищів належав родині поміщиків Вороничів — Самуїлу і Олександру. Поки що володарювали ляхи. Але вже 6 травня 1648 року під Жовтими Водами поляки зазнали поразки. Микола Потоцький почав збирати нові загони шляхти для розгрому загонів Кривоноса, що йшов на з'єднання з Богданом Хмельницьким. Про плани Потоцького дізнався і Кривоніс від розвідки, що "шеститисячний загін Вишневецького, розташований у Яготині, намагається човнами та поромами переправитися біля Ржищева на Правий берег і допомогти Миколі Потоцькому. Кривоніс, не гаючись, знищив усі засоби переправи біля Ржищева"'. Вишневецький з загоном втік в Чернігів, а Потоцький, не отримавши необхідної підмоги, був розгромлений 16 травня 1648 року. Сам М. Потоцький. разом з помічником Калиновським взятий в полон.
У війні з Польщею Україна шукала союзників. Богдан Хмельницький знайшов союзника в Росії. Перед Переяславською Радою, в 1653 році, Богдан Хмельницький в Ржищеві приймав послів російського царя Олексія Михайловича. Хоча зручним кандидатом на роль покровителя й захисника України Богдан Хмельницький вважав турецького султана, проте через поширену серед українців ненависть до "бусурманів" угода з оттоманською Портою не відбулась. Значно популярнішим кандидатом на роль покровителя України був православний московський цар.
"Коли українці стали погрожувати тим, що віддадуть перевагу оттоманському варіанту, Московіти не могли більше зволікати з рішенням".
Переговори, що проходили у Ржищеві, охоронялись козачими кордонами. Встановлювались і військові маяки, що давали змогу бачити округу довкола. Чергування було цілодобовим. Такий маяк відомий в селі Грушів (на південь від Ржищева), а курінь козаків очолював козак Нечай.
18 січня 1654 року Хмельницьким була скликана Рада козацької верхівки, на якій ухвалили остаточне рішення про перехід України під зверхність російського царя. За прийнятою в Польщі традицією Хмельницький сподівався, що присягатимуть обидві сторони, але "Бутурлін відмовився присягати від імені свого монарха, кажучи, що на відміну від польського короля, цар є самодержцем і не присягає своїм підданим".
Рішення Переяславської Ради з'єднатися з Москвою не було вираженням єдиної волі, єдиної згоди всього українського народу. Вище Київське духовенство зустріло рішення з тривогою і сумнівами, багато принесло присягу, але, всупереч своїм переконанням; були й такі, що зовсім відмовились присягнути, наприклад, Сірко, пізніше кошовий запорозький, та брацлавський полковник Богун" .
Таким чином, сповнений драматизму інцидент у Переяславській церкві висвітлив відмінність політичних цінностей і традицій, з якими обидві сторони уклали угоду.
Страшне лихо на Київську Русь принесла з собою татаро-монгольська орда. Ще з 1239-го року доводилось відбивати напади численних орд. А в 1241 році Батий спалив Іван-город. Військо Батиєве винищило людей навколо міста над Дніпром. За переказами, є багато могил, де лежать "кості християн, убитих під час татарської навали". Татари грабували, ловили людей — брали ясир (полонених), але частина з них все ж тікала та ховалася в лісах. Крім військових дій, були й епідемії, що косили люд. Так в 1352 році "...спілкування самих росіян з татарськими ордами внесло майже повсемісну в Руській області заразну морову язву. Спустошенню її як північні, так особливо, південні частини були піддані".
Крім татар, ласими до цих земель були поляки та литовці. В 1320 році князь Гедимін заволодів Києвом. Для подолання опору він "відправив війська для підкорення міст, які належали цьому князівству, як-то:
Білогрудки, Сліповрата, Канев і Черкаси". .
З кінця XV сторіччя починаються напади татар Кримського ханства. Вони палили, руйнували міста, села, тисячі здорових людей забирали в полон, а старих і малих знищували. З 1480 року, коли був взятий Київ, "великою силою хана кримського атакований", набіги татар ще почастішали, оскільки вони вели боротьбу з Речею Посполитою за ці землі і це продовжувалось аж до 1500 року. "Менгелієві татари розоряли південні області разом з російськими стрілецькими полками, які, зайнявши місто Київ, утримували його за собою до входу князя Олександра Казимировича на престол польський і відновлення постійного миру".
Особливо страждали українські люди від постійного насильства польської шляхти "...в час цього правління взагалі малоросійська історія уявляється переповненою жалобами на поляків за насилля, нехтування даних прав, пригнічення в вольностях, а особливо за примушування до католицької віри. Масове пограбування селян шляхтою, запровадження непосильних податків і повинностей призводили до розорення колись такої багатої Ржишівщини. Селяни перетворювались на кріпаків, ставали власністю панів-феодалів. Єдиною силою, що протидіяла цьому, було українське козацтво, яке на кінець XVI сторіччя було вже досить грізним військом. В 1596 році в Ржищів "приїхав посол цісаря германського Рудольфа II Еріх Лясота, котрий мандрував на Запоріжжя, щоб запросити козаків на службу цісаря". Польща теж мала свій інтерес до козаків і хотіла встановити контроль над ними, використати їх проти татар. Частина козаків була взята на державну службу для захисту кордонів та боротьби з голотою. Однак, щодо своїх інтересів, козацтво було ближче до селян. "Тому козацтву, яке піднялося на боротьбу, завжди було легше об'єднатися з селянами і в наслідок більшої своєї організованості, озброєності, знання військової справи, очолювати повстанські селянські загони". Перше селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні проти українських та польських феодалів почалось у 1591 році і тривало до 1593 року. На чолі цього повстання стояв гетьман Запорізького реєстрового козацтва Криштоф Косинський. Повстанці громили маєтності магнатів Острозьких, Вишневецьких, зайняли Богуслав, Трипілля, замок Дідковичів, побували і у Ржищеві. В 1605 році шляхетні козаки запорожці Михайло Жилинський та Федір Деручинський, що шукали собі долі в широких степах дніпровських, назбирали собі ватагу чоловік 500 з місцевих мешканців сіл Стайок, Ржищева, Обуховата й самого Трипілля, напали на Трипільський замок і зруйнували його.
Всі ці повстання зазнали поразки через неорганізованість та особисті амбіції своїх провідників. Хоч вони і носили локальний характер, та все ж зіграли не малу роль в антифеодальній боротьбі українського народу. Такі повстання стали наслідком посилення феодального гноблення. Селяни були змушені віддавати поміщикам десяту частину зібраного ними врожаю, відбувати цілий ряд повинностей на користь поміщика. Крім того, католицизм, благословляючи польське панство на страшні безчинства на Україні, виживав православ'я, насильно окатоличуючи українців. Поступово складались передумови визвольної війни на Україні.
У 1625 році завершено складання реєстру. М. Дорошенко взявся вдосконалити організаційну структуру козацтва. 6 тисяч "законних" козаків він поділив на шість полків з осередками в Києві, Каневі, Корсуні, Білій Церкві, Переяславі та Черкасах. І Ржищів став сотенним містечком і належить Канівському полку.
До 1648 року, початку визвольної війни, Ржищів належав родині поміщиків Вороничів — Самуїлу і Олександру. Поки що володарювали ляхи. Але вже 6 травня 1648 року під Жовтими Водами поляки зазнали поразки. Микола Потоцький почав збирати нові загони шляхти для розгрому загонів Кривоноса, що йшов на з'єднання з Богданом Хмельницьким. Про плани Потоцького дізнався і Кривоніс від розвідки, що "шеститисячний загін Вишневецького, розташований у Яготині, намагається човнами та поромами переправитися біля Ржищева на Правий берег і допомогти Миколі Потоцькому. Кривоніс, не гаючись, знищив усі засоби переправи біля Ржищева"'. Вишневецький з загоном втік в Чернігів, а Потоцький, не отримавши необхідної підмоги, був розгромлений 16 травня 1648 року. Сам М. Потоцький. разом з помічником Калиновським взятий в полон.
У війні з Польщею Україна шукала союзників. Богдан Хмельницький знайшов союзника в Росії. Перед Переяславською Радою, в 1653 році, Богдан Хмельницький в Ржищеві приймав послів російського царя Олексія Михайловича. Хоча зручним кандидатом на роль покровителя й захисника України Богдан Хмельницький вважав турецького султана, проте через поширену серед українців ненависть до "бусурманів" угода з оттоманською Портою не відбулась. Значно популярнішим кандидатом на роль покровителя України був православний московський цар.
"Коли українці стали погрожувати тим, що віддадуть перевагу оттоманському варіанту, Московіти не могли більше зволікати з рішенням".
Переговори, що проходили у Ржищеві, охоронялись козачими кордонами. Встановлювались і військові маяки, що давали змогу бачити округу довкола. Чергування було цілодобовим. Такий маяк відомий в селі Грушів (на південь від Ржищева), а курінь козаків очолював козак Нечай.
18 січня 1654 року Хмельницьким була скликана Рада козацької верхівки, на якій ухвалили остаточне рішення про перехід України під зверхність російського царя. За прийнятою в Польщі традицією Хмельницький сподівався, що присягатимуть обидві сторони, але "Бутурлін відмовився присягати від імені свого монарха, кажучи, що на відміну від польського короля, цар є самодержцем і не присягає своїм підданим".
Рішення Переяславської Ради з'єднатися з Москвою не було вираженням єдиної волі, єдиної згоди всього українського народу. Вище Київське духовенство зустріло рішення з тривогою і сумнівами, багато принесло присягу, але, всупереч своїм переконанням; були й такі, що зовсім відмовились присягнути, наприклад, Сірко, пізніше кошовий запорозький, та брацлавський полковник Богун" .
Таким чином, сповнений драматизму інцидент у Переяславській церкві висвітлив відмінність політичних цінностей і традицій, з якими обидві сторони уклали угоду.
